Символіка району

ПОЛОЖЕННЯ
ПРО ЗМІСТ, ОПИС ТА ПОРЯДОК ВИКОРИСТАННЯ
СИМВОЛІКИ РАЙОНУ

Дія цього Положення поширюється на адміністративні органи району, підприємства всіх видів власності, установи, організації та громадян Козельщинського району. Герб, Прапор та Гімн району є єдиною символікою, яка увіковічнює історичні цінності Козельщинського краю, його народні традиції, гостинність та працьовитість козельщан, їхню гордість за свій край. Звеличує любов до рідного  краю.
Порядок  застосування символіки  району
Символи району використовуються поряд з держав-ними в урочистих випадках при проведенні державних, національних та районних свят, при проведенні урочистих заходів.
Головне зображення Герба та Прапора району розміщується на будинку районної ради та районної адміністрації, в кабінетах голів та їхніх заступників, депутатській кімнаті, а також у залі проведення сесії районної ради.
Символіка району розміщується:

  • на в’їздах до району;
  • на титульній сторінці районної газети «Козельщинські  вісті»;
  • у  куточках  символіки  шкіл  та  бібліотек;
  • у  місцях  проведення  святкових  заходів;
  • на товарах народного вжитку, виготовлених у Козельщинському районі;
  • на  бланках  районних  підприємств  і  установ;
  • в  адміністративних  приміщеннях  місцевих  рад;
  • на  сувенірній  і  рекламній  продукції.

Керівництво по впровадженню символіки здійснюють районна рада та районна державна адміністрація спільно з органами  місцевого  самоврядування.

gerb-1

ОПИС ГЕРБА КОЗЕЛЬЩИНСЬКОГО КРАЮ
1. На блакитному тлі силует Собору. Це символ Козельщинського краю, його гордість, берегиня від зла, незгод, свідчення високої духовності народу.
2. На рожевому тлі — хліб-сіль на вишитому рушникові. Це символи національних традицій, їх розквіту, гостинності козельщан, їхньої народної творчості. Розкрита книжка з гусиним пером та ко-лоски стиглої пшениці уособлюють високу духовність, народження видатних діячів світового значен-ня, природні багатства землі, її велич, працьовитість мешканців, розквіт талантів літературної, пісенної
та  музичної  творчості.
3. На малиновому тлі зображені шабля і стріла — головний елемент давнього герба Говтви, який вказує на історичну міцність, недоторканність земель, козацькі традиції.
4. На жовтому тлі зображена підкова — символ щастя, добра, любові, злагоди. Це елемент Герба Полтавщини, а район — складова його частина.
Символіка кольорів:

  • Синій — земля з її природними багатствами, надія, боротьба за свободу і незалежність.
  • Жовтий — сонце, енергія світла, космосу, добробут, доброта людей, праця, гідність.
  • Малиновий — найбільш поширений колір козацьких прапорів, символізує могутність, муж-ність, хоробрість, успіх, єдність.

У Великому Гербі, навколо Малого Герба — вінок із гілок дуба та кетягів калини, оповитий жовто-блакитною стрічкою, що підкреслює безпосередню приналежність до держави України. Вінчає Герб напис «Козельщинський край».
Вінок із гілок дуба — символ підтримки високої енергетичної сили землі і людей, кетяги калини — це найперша ознака української оселі, пісенної твор-чості народів України, поетичний образ щедрості  та  багатства.

Автор Герба — Леонтій Марченко.

 

prapor-1

ОПИС ПРАПОРА КОЗЕЛЬЩИНСЬКОГО КРАЮ
Триколірне стандартне полотнище (відношення сторін 2/3) із зображенням Малого Герба, зміщеним до древка від центра.
Верхня смуга синього кольору символізує землю з надрами і водами, родючість землі, її велич і високу духовність людей, національні традиції краю.
Середня смуга жовтого кольору. Це символ світла, енергії космосу, доброти і гідності, зростання добробуту народу.
Нижня смуга малинового кольору. Це історія козацьких традицій — мужність, могутність, хоробрість, успіх, єдність, недоторканність краю.

Автор Прапора — Леонтій Марченко.

noty-1

(КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОН, ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ)
ГІМН
КОЗЕЛЬЩИНСЬКОГО
КРАЮ
(Собор бережімо людської душі)

На обрії синім Собор пломеніє,
Духовна перлина, велична зоря.
Землі солов’їної віра й надія,                      (Двічі)
Що світу талантів сузір’я дала.

Приспів:
Ланами й садами у буйнім розвої
Квітуєш у щасті, правічній красі.
Козельщинський краю, ми завжди з тобою,
Собор бережімо людської душі.

І пращури наші — відважні герої,
Їх слава лунає крізь сиві віки.
На битву ставали у грізнім двобої
Із древньої Говтви звитяжні полки.

Приспів.
Хай родиться хліб, червоніє калина,
Рясним дивоцвітом зоріє земля.                      (Двічі)
Наш край хліборобський — частинка Вкраїни,
Мала Батьківщина — твоя і моя!

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Географічне положення району. Козельщинський район займає 0,9 тис.кв.км, або 3,47% від території Полтавської області. Відстань від Козельщини до м. Полтави залізницею 83 км, шосейними дорогами - 75 км. Район межує з Кобеляцьким, Решетилівським, Кременчуцьким та Глобинським районами. По території району протікає 4 річки. Найбільша: Псьол (водний простір району 258,1 га). Район розташований у лісостеповій фізико-географічній зоні.
Свідками сивої давнини були і є говтв’янські гори. Найважливіша з них Шар-Гора, яка знаходиться на високому шаровидному крайньому пункті довгого вузького виступу, що омивається Пслом. В західному напрямку знаходиться друга велика гора, а між ними підвищена рівнина під назвою Лиса Гора.
Назва древнього поселення Говтва / Готов,Голова, Олтва/ пішла від річки Говтви, яка в свою чергу веде свій початок, вірогідно, з тих часів, коли в цьому краї перебували хозари: у бурятській, татарській, тувинській та ряді інших мов слово «гол» означає «річка», «долина річки», у деяких –« заболочене озеро».
Перша згадка про поселення зустрічається в «Поученні» Володимира Мономаха, коли воїни великого князя Київського перебили людей (підданих) одного з численних половецьких князьків Тларя.
Вірогідно, Голтов кілька разів був зруйнований, зокрема й ордами монголо-татарського хана Батия у 1240 році та золотоординцями наприкінці ХІV століття. Свідченням цьому може бути і те, назва цього надзвичайно важливого форпоста на південно-східних рубежах могутньої східнослов’янської держави Київської Русі зустрічається в літописах 1105, 1109, 1111 рр., а потім з великою перервою вже аж в 30-х роках ХVІ століття.
З 1569 року Козельщинський край потрапляє під владу польсько-литовської держави Речі Посполитої. В 1616 році згадується волость Кременчуцька або Голтв’янська з населеними пунктами: Кременчук, Голтова, Городище (пізніше Градизьк), Манжелія. У переліку володінь близько 1630 - 1631 рр. у Голтві позначені маєтності Вишневецьких. Голтва показана й на карті першої половини ХУІІ століття французького інженера Гійома-Левассера де Боплана.
Жителі Голтви і околиць брали участь в антифеодальному селянсько- козацькому повстанні проти соціального і національного гніту польських магнатів і шляхти, яке очолив гетьман Запорізької Січі Яків Острянин (Остряниця). На початку травня 1638 р. повстанці розгромили під Говтвою польсько-шляхетне військо на чолі з коронним гетьманом Миколою Потоцьким. У цій перемозі Якова Острянина вагому роль відіграли говтв’янські укріплення. Дві великі могили - кургани у фортеці на вершині Шар Гори та сусідньої безіменної, на думку дослідників, були спостережними пунктами, за твердженнями інших, груповими похованнями – братськими могилами у битвах.
З початку визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 рр. проти польського панування Говтва стала сотенним містечком Говтв’янської сотні. Козаки цієї сотні відзначилися у боях з поневолювачами.
Протягом другої половини ХVІІ століття і у ХVІІІ столітті Говтва була свідком, а то й учасницею багатьох відомих, зокрема й суперечливих і трагічних подій в нелегкій для України і її державності час.
9 січня 1782 року відкрито Київське намісництво. До його складу ввійшов і новоутворений Говтв’янський повіт з центром у місті Говтві. У той час місто з трьох сторін – північної, східної і південної омивалося річкою Псьол, яка відділяла від міста невелику частину форштадту. Навпроти міста із сходу в Псьол впадала річечка Говтва. У довжину місто сягало 4 версти 200 сажнів (1 верста дорівнює 1066, 8 м, сажень – 2,1336 м) Говтва складалася з п’яти частин: Нагірна, Приліпка, Поділ, Замостя, Загребля.
На честь 900 – річчя поселення містечка Говтва на знаменитій Шар Горі вперше проведено обласне свято « Козацької слави цілюще джерело» 30 вересня 1995 року, на якому відкрито пам’ятний знак козакам від нащадків. Віднині це свято проводиться щороку.
Із споруд, цінних в історичному та культурному відношенню були такі: міське укріплення, обнесене невеликим земляним валом, в в ньому всередині – дерев’яна церква Пресвятої Богородиці з двома приділами – Миколая Чудотворця і Трійці (збудована 1750 р.), у передмісті було три дерев,яні церкви: Богоявленська (збудована 1753 р.), Преображенська (збудована 1960 р.), Архістратиго-Михайлівська (збудована 1715 р.). Адміністративні приміщення, суду та жилі будинки адміністрації, козацької старшини і духовенства в основному знаходилися в нагірній частині, будинки присутственних місць – при церквах.
З сивої давнини на території району збереглися 60 курганів - пам’яток доби неоліту. Є заказники Ксьондзівський, Попенківський та Буртівський. У селі Приліпці є всім відома за часів козацтва Шар-гора. На території Пісківської сільської ради в селі Книшівці є джерело, вода якого має лікувальні властивості і яке утворило Солоне озеро .
Справжньою перлиною Козельщини є Козельщинський Різдва Божої Матері жіночий монастир, який веде історію з 80-х років ХІХ століття. А заснування його пов’язане безпосередньо з чудотворною Козельщинською іконою Божої Матері.
Козельщинський Різдва Божої Матері жіночий монастир заснований з каплиці, в якій було встановлено ікону Козельщинської Божої Матері, яка допомогла зцілитися доньці графа Капніста - володаря маєтку в смт. Козельщина. Поруч з каплицею в 1881-1883 рр. зведено церкву Різдва Божої Матері. У 1885 р. Синод дозволив заснувати православну общину. 1886 року прибули перші 20 жінок на чолі з монахинею Олімпіадою.
В 1887 р. споруджено «странноприймений будинок», будинок причту. 1891 р. освячено муровану Преображенську церкву, а общину перетворено у монастир.
У 1900 -1906 рр. за проектом архітектора С.В. Носова зведено Різдва Божої Матері Собор.
Під час російсько - японської війни 1904-1905рр. при монастирі діяв лазарет. В 1929 р. монастир було закрито. Відновлено діяльність 1942 року, а в 1949 р. знову закрито. 107 черниць і послушниць переведено до м. Лебедина. 1990 р. храм Різдва Божої Матері передано православній громаді.
Всесвітню славу Козельщинському краю приніс видатний вчений - математик академік М.В.Остроградський (1801-1861). Його поховано у селі Пашенівці Хорішківської сільської ради на родовому кладовищі. М.В. Остроградський походив з відомого старшинсько–козацького роду,
Вчився у 1-й Полтавській з 1817 до 1820 р., у Харківському університеті (1822-1827 рр.). З 1828 р. - професор вищих навчальних закладів Петербурга.
З історичним подіями пов’язане і мальовниче село Верхня Мануйлівка. Селянам випало щастя поспілкуватися і здружитися з російським письменником Олексієм Максимовичем Горьким. В 1897 та 1900 роках він прибув на запрошення місцевої поміщиці в село Мануйлівку на лікування. У Мануйлівці у Пєшкових народився син Максим. За ініціативою М.Горького в селі створено жіночу недільну школу, хор, театр.
Влітку 1897 р. у приміщенні, розташованому в саду поміщиці Ширинської–Шахматової працював аматорський театр. У ньому грали ролі талановиті селяни та інтелігенція. Іван Карпенко–Карий спеціально приїздив у 1898 р. до Мануйлівки переглянути вистави театру та побачити гру обдарованого селянина Якова Бородіна.
Під час перебування у селі О.М.Горький брав участь у постановці п’єси «Мартин Боруля» .
В знак шани і глибокої поваги селяни Мануйлівки вирішили увічнити пам’ять та зберегти її для нащадків. У 1939 р. в колишній читальні поміщиці О.А.Орловської створено музей М.Горького. У 1960 році споруджено нове окреме приміщення для музею. Експозиція музею розповідає про життєвий і творчий шлях письменника, про його перебування в селі Мануйлівка. У фондах Мануйлівського літературно-меморіального музею О.М.Горького зберігається 2681 експонатів. Музей єдиний в Україні. Він надзвичайно цікавий, про що свідчать записи його відвідувачів та шанувальників російського письменника.
Жителі села Василівки пишаються своїм земляком, відомим художником Іваном Кириловичем Дряпаченком (1881-1836). Талановитого сільського хлопця запросила до себе донька графа Капніста Софія, яка помітила великий талант до малювання. І віддала його до Київської рисувальної школи, а пізніше - до Московського училища живопису. Потім Дряпаченко продовжував навчання в Академії художників. Був учнем Рєпіна. Побував за кордоном.
Після повернення у рідне село Іван Кирилович організував тут церковний хор, грав у виставах, малював картини. Окремі його полотна експонувались у Московській Третьяковській галереї, Ленінградському ермітажі, Донецькому краєзнавчому музеї.
Помер художник в рідному селі Василівці і похований на сільському кладовищі.
По праву жителі району називають своїм земляком видатного українського письменника, громадського і культурного діяча Олеся Терентійовича Гончара. Його дитячі та юнацькі роки пройшли в Козельщинському районі.
Народився Олесь Гончар 3 квітня 1918 року в слободі Суха Кобеляцького району. Спочатку навчався в школі в Хорішках, згодом продовжував навчання у семирічній школі в селі Бреусівці.
Після закінчення школи працював в районній редакції газети «Розгорнутим фронтом».
У пам'ять про Олеся Гончара на колишньому будинку редакції в смт Козельщині відкрито меморіальну дошку.
Козельщани завжди пам’ятають і шанують своїх земляків, майстрів пера Андрія Васильовича Головка, Олеся Юренка.
Героями звитяжних битв і трудових здобутків багата козельщинська земля.
Уродженці села Солониця Нагнибіда С.М. та Миленький І.А. удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Вітер Д.Ф. став повним кавалером орденів Слави, Кравченко М.М. нагороджений орденом Слави. Наша гордість - чи не єдина жінка Ситник Євдокія Федорівна - командир мобільного взводу кіннотників.
Високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєна Семенко В.М. - свинарка радгоспу «Козельщинський». Звання заслуженого працівника культури УРСР присвоєно Бойку В.І. - директору Бреусівського сільського Будинку культури.
Відомий і виходець із Говтви Іван Городницький.
Відомими людьми сьогодення є вихідці з Козельщинського району:
Міщенко Олександр Володимирович (Олесь Воля) – письменник, автор книг «Мор», «Степівщина».
Безима Микола Дмитрович – депутат обласної ради, Почесний громадянин Козельщинського краю;
Матвієнко Олександр Федорович – пенсіонер, неодноразово обирався депутатом обласної ради від Козельщинського району, Почесний громадянин Козельщинського краю;
Онищенко Олександр Григорович – колишній ректор Полтавського державного технічного університету ім. Ю.Кондратюка, Почесний громадянин Козельщинського краю.